У більшості своїй вони й зараз, після Бучі, Маріуполя і Грози чекають на путіна
Навіть не так - вони чекають на будь-кого, хто прийде з москви й візьме їх "взад". У оте "світле минуле", за яким вони тужать.
Вони чомусь гадають, що якщо москва захопить, приєднає, возз`єднає, купить, або якимсь іншим шляхом знову пристібне до себе Україну, то зразу настане епоха "дорогого" Леоніда Ілліча Брежнєва з пломбіром по 20 копійок.
А російські та українські мільярдери зі своїми яхтами, літаками і палацами кудись дінуться. Наприклад, віддадуть ті мільярди державі, а самі підуть працювати конюхами у колгосп.
І тоді настане щастя. Коли не буде багатих, а будуть усі рівні. Щоб не лікувалися одні за кордоном та в дорогих приватних клініках, а щоб усі в районній лікарні. І щоб не вчилися діти одних у Кембріджі, а інших у Бердичеві. А щоб усі в Бердичеві. По справедливості.
Таких людей називають "совками.". І ні, неправда, що то лише партійні секретарі та їхні діти, котрі за часів СРСР мов сир у маслі. Ось вам портрет однієї з типових любительниць СРСР. Сам не одну таку зустрічав.
Їй зараз 60 з гаком років. В СРСР вона була продавчинею у гастрономі. А це значить - людиною значущою. Статусною. До неї йшли на уклін професори. Вона була княгинею на районі. Її поважали й боялися. З нею шукали дружби. Вона мала безліч зв`язків й могла вирішити практично будь-яке питання.
Усе це завдяки тому, що тоді у відкритому продажу в гастрономах не було сирокопченої ковбаси та шпротів; шоколадних цукерок у коробках і червоної ікри; майонезу і м`ясної вирізки; апельсинів, свіжої риби, лікерів, шампанського та ще десятків найменувань товарів.
Якщо їй сказати, що усе це не схоже на прагнення до рівності, вона почне сперечатися, що "ето другоє дєло". Вона ж не мала заводів-газет-пароплавів. І навіть гастроном особисто їй не належав. Усе було "народне".
Зараз їй за шістдесят. І, можливо, вона усе ще працює в гастрономі. Чи у супермаркеті. Але статус її вже не той. Вона вже не значуща людина. Вона звичайна жінка похилого віку та ще й на невеликій зарплаті. Нікому не потрібна, навіть власним дітям. І червона ікра зараз у будь-якому магазині будь-якого райцентру.
Тому для неї кремль передусім підсвідомо усе ще символізує минуле. Коли вона була не Світланою, не Свєткою і навіть не Миколаївною, а - Світланою Миколаївною. А ще вона була молодою.
Насправді їх багато. Бо не лише продавчині. Мільйони людей було включено у систему "значущих людей": автомеханіки та касирки на вокзалах; комірники і дантисти; офіціанти і експедитори і тощо, тощо, тощо...
Сьогодні прийшла трагічна звістка: по селу Гроза біля Куп`янська вдарила рашистська ракета. Вдарила дуже точно - влучила в магазин-кафе, де якраз справляли поминки. Станом на 18:00 годину з-під завалів дістали тіла 58 людей. Але рятувальні роботи тривають. Практично немає сумнівів у тому, що хтось із місцевих скорегував той удар. І буде дуже дивним, якщо це виявиться не той, хто вважає себе "радянською людиною" і тужить за тими часами...