Про російську в Україні. "какаяразніца"
Популярний блогер Шейтельман оприлюднив дані опитування, на що українці згодні заради закінчення. війни. 5% - згодні здати Крим, а 18% - надати російській мові особливий статус. І сам Шейтельман теж згоден, як він сказав. Нє, ну а чо, це ж заради перемоги. От переможемо - і хай собі.
При тому сам Шейтельман постійно демонструє проукраїнську, а точніше, антиросійську позицію - живе в Києві, веде стріми під обстрілами, кпинить Москву і загалом робить все дуже мило. Словом, нормальний чувак.
Начебто.
Але.
Але він робить усе це російською. Отут і ключик, який відкриває цю консерву.
Адже українська - не його мова, а не своїм легко пожертвувати. Цікаво, чи він би насмілився висловити подібну ідею в країні, яку вважає своєю, щодо мови, яку вважає своєю?
А так сидить у нас і формує громадську думку, яка коротко звучить: "какаяразніца".
Ми не будемо заглиблюватися у моральну сторону питання: чи має право людина жертвувати не своїм - чужим. Чужою мовою, чужою країною, чужим життям. Бо тут питання простіше: на кого працюєте, нешановний Шейтельман? Хоча це видно і так - за мовою. І як би ви не маскувалися під українського патріота, все одно раптом нутро вилазить назовні. Нутро московської консерви.
Бо розумна людина, ще й з досвідом життя в Ізраїлі не може не розуміти, що таке державна мова. А якщо розуміє і таке говорить - значить це свідомо.
Якщо дасть Бог зустріти нешановного Шейтельмана досить близько, спробуємо йому пояснити ці прості істин - жестами, шоб не піднімати мовних суперечок. Жести зрозумілі всім. Ну а якщо зустрінете ви - тоді ви поясніть.
До речі, уважно дивіться на інших російськомовних блогерів - вони всі такі.