Коли Київ прихистив Англію: історія Гіти, Єлизавети та тисячолітнього зв’язку України з Європою
Є історії, які дивують не тому, що в них багато битв. А тому, що через століття вони раптом починають звучати як відповідь на сьогодення.
1066 рік.
Англія палає.
На полі битви під Гастінгсом гине король Гарольд II Годвінсон — останній англосаксонський король Англії. Його переможцем стає Вільгельм Нормандський, майбутній Вільгельм Завойовник.
Для Англії це означало зміну династії, влади й самого політичного устрою країни.
А для дітей Гарольда — початок життя у вигнанні.
Серед них була його донька Гіта Уессекська.
Її доля могла завершитися десь на узбіччі великої європейської історії. Але сталося інакше.
Через кілька років її шлях привів далеко на схід — до світу Русі, до Києва, до князівського дому Рюриковичів.
І тут англійська кров зустрілася з київською.
1066: рік, який змінив Англію
Щоб зрозуміти долю Гіти, треба повернутися до осені 1066 року.
Після смерті Едуарда Сповідника англійський престол посів Гарольд Годвінсон. Але майже одразу на корону заявив права нормандський герцог Вільгельм.
Вільгельм переправився через Ла-Манш із військом.
14 жовтня 1066 року відбулася битва під Гастінгсом.
Гарольд загинув.
Англія опинилася під владою нормандської династії.
Ця подія стала одним із найважливіших переломів у британській історії. Стару англосаксонську еліту було значною мірою витіснено, її землі перейшли до нормандських аристократів, а Англія поступово змінила мову, культуру та політичну систему.
Для родини Гарольда це була катастрофа.
Його діти стали дітьми переможеного короля.
А в середньовічній Європі це часто означало одне: краще якнайшвидше зникнути з поля зору переможця.
Принцеса без королівства
Гіта була донькою Гарольда II та належала до могутнього англосаксонського роду Годвінів.
Після нормандського завоювання члени родини Гарольда шукали прихистку за межами Англії. Частина його родичів опинилася у Скандинавії.
Саме тут починається найцікавіша частина історії.
За свідченням пізнішого данського хроніста Саксона Граматика, Гіта разом із братами втекла до Данії, до двору короля Свена II. Згодом її доля пов’язала Англію з Руссю.
Близько 1070-х років Гіта, за прийнятою істориками реконструкцією, стала дружиною Володимира Всеволодовича — князя, якого історія назве Мономахом.
Тут важлива одна чесна історична деталь.
Про цей шлюб немає прямого запису в сучасних Гіті джерелах Русі. Його пов’язують із Гітою передусім пізніші джерела та генеалогічна реконструкція. Більшість істориків, однак, вважає, що першою дружиною Володимира справді була донька Гарольда II.
І це вже саме по собі неймовірно.
Донька останнього англосаксонського короля Англії опинилася серед князівської династії Київської Русі.
А перед нею була інша київська княгиня — Єлизавета
Історія Гіти стає ще цікавішою, якщо згадати іншу жінку з Києва — Єлизавету Ярославну, відому в Скандинавії як Еллісіф.
Вона була донькою Ярослава Мудрого та шведської принцеси Інгігерди.
Її сестри й брати стали частиною європейської політики.
Анна Київська стала королевою Франції.
Анастасія — королевою Угорщини.
Єлизавета — королевою Норвегії.
Це не випадковість.
Київ XI століття був не периферією Європи, а одним із важливих центрів міжнародної політики. Шлюби дітей Ярослава Мудрого створили мережу зв’язків від Скандинавії до Франції та Центральної Європи.
Єлизавета вийшла заміж за норвезького принца Гарольда Суворого — Гаральда III Суворого, або Гаральда Гардради.
Гаральд був не просто королем.
Він був одним із найвідоміших воїнів свого часу, який побував далеко за межами Скандинавії, служив у Візантії та брав участь у політичних і військових авантюрах, перш ніж повернутися до Норвегії.
У 1045 році Єлизавета вирушила до Норвегії.
Там її називали Еллісіф.
Вона стала королевою Норвегії.
Королева, яка втратила чоловіка і доньку
У 1066 році Гаральд Гардрада вирушив до Англії.
Іронія історії майже неймовірна.
Того самого року, коли за англійську корону бився Гарольд Годвінсон, інший Гарольд — норвезький король Гаральд Суворий — також спробував завоювати Англію.
25 вересня 1066 року під Стемфорд-Бріджем норвезьке військо було розбите.
Гаральд загинув.
А через кілька тижнів під Гастінгсом загинув Гарольд Годвінсон.
Так один рік зламав долі одразу двох королівських родин.
Єлизавета втратила чоловіка.
Її донька Марія, за повідомленням скандинавської традиції, померла того самого дня, коли загинув батько.
Інша донька — Інгігерд — пережила трагедію й згодом стала королевою Данії, а потім Швеції.
Ось тут історія перестає бути просто генеалогією.
Перед нами жінка з Києва, яка опинилася в самому центрі скандинавської політики XI століття.
Чи справді Єлизавета врятувала Гіту?
Саме тут варто відділити красиву легенду від того, що можемо підтвердити документами.
Популярна українська оповідь розповідає, що Єлизавета прихистила Гіту, доньку вбитого англійського короля, і навіть поставила погрозливому правителю ультиматум: якщо він спробує забрати дівчину, київська королева сама виступить проти нього.
Це надзвичайно сильний сюжет.
Але надійного сучасного джерела, яке підтверджувало б таку розмову або військовий ультиматум Єлизавети, ми не маємо.
Так само не можна впевнено сказати, що всі європейські двори відмовили Гіті саме через погрозу Вільгельма.
І це зовсім не робить історію менш захопливою.
Навпаки.
Бо реальна історія і без легенди дивовижна.
Донька переможеного англійського короля справді опинилася у Східній Європі.
І справді стала дружиною представника династії Рюриковичів.
Англійська принцеса стає частиною історії Русі
Володимир Всеволодович Мономах народився 1053 року.
Його батьком був київський князь Всеволод Ярославич, а матір'ю — родичка візантійської імператорської династії.
Сам Володимир став однією з найвизначніших постатей Русі.
Він був князем Смоленська, Чернігова, Переяславля, а 1113 року став великим князем Київським.
А Гіта?
Якщо традиційна реконструкція правильна, вона була матір'ю його старших дітей.
Їхнім сином був Мстислав Великий — майбутній великий князь Київський.
У скандинавських джерелах Мстислава називали Гарольдом — очевидно, на честь його діда, англійського короля Гарольда II.
І ось тут історія робить дивовижний поворот.
Ім'я англійського короля продовжило звучати в князівському домі Києва.
Володимир Мономах — князь, який залишив не лише меч
Мономах відомий не тільки війнами та політикою.
Він залишив після себе знамените «Повчання дітям» — один із найвідоміших пам'ятників давньоруської літератури.
У ньому він говорить про відповідальність правителя, справедливість, милосердя, працю, ставлення до людей і необхідність жити не лише заради власної слави.
Це дуже важливо.
Бо Русь XI–XII століть — це не якийсь ізольований «східний світ».
Київ підтримував політичні, династичні, торговельні та культурні зв'язки зі Скандинавією, Візантією, Польщею, Угорщиною, Німеччиною та Францією.
Діти Ярослава Мудрого були одружені з представниками європейських королівських домів.
Тому називати Київську Русь «окраїною Європи» — історично безпідставно.
Софія Київська — кам'яний символ цієї Європи
І саме тут особливого значення набуває Софія Київська.
Храм, заснування якого традиційно пов'язують із правлінням Ярослава Мудрого, був не просто місцем молитви.
Софія була символом київської державності, християнської культури та міжнародного статусу Києва.
У її мозаїках і фресках зберігся світ XI століття — світ, у якому Київ був частиною великого християнського простору.
Але є важлива деталь, яку варто пам'ятати.
Немає надійного історичного підтвердження, що саме в Софії Київській відбулося вінчання Володимира Мономаха та Гіти.
Тому красиву фразу про те, що вони «вінчалися в Софії», краще сприймати як частину сучасної легенди, а не як встановлений факт.
Історія від цього не стає менш величною.
Навпаки — вона стає чеснішою.
Від Києва до Лондона — через тисячу років
А тепер перенесімося майже на тисячу років уперед.
2022 рік.
Росія розпочинає повномасштабне вторгнення в Україну.
І до Києва приїздить британський прем'єр Борис Джонсон.
9 квітня 2022 року він зустрічається з Володимиром Зеленським у столиці України та заявляє про підтримку України.
17 червня він повертається до Києва.
24 серпня — знову приїздить до української столиці на День Незалежності.
Ці візити справді стали символами британської підтримки України. Британський уряд прямо наголошував на підтримці українського суверенітету, військовій допомозі та довгостроковій підтримці України.
І тут виникає дуже красива історична паралель.
Колись із Англії до Київської Русі прийшла вигнана принцеса.
Через століття британський політичний лідер приїхав до Києва, щоб сказати вже сучасній Україні:
«Ми з вами».
Звичайно, не варто називати це буквальним «поверненням боргу» — історія не працює як банківський рахунок.
Але як символ?
Він надзвичайно сильний.
Європа не почалася для України вчора
Іноді нам намагаються розповідати, що Україна нібито лише недавно «вирішила стати Європою».
Історія говорить зовсім інше.
Україна не повинна була «вступати» в Європу у XI столітті.
Київ уже був у Європі.
Ярослав Мудрий одружив своїх дітей із представниками європейських династій.
Його донька Анна стала королевою Франції.
Єлизавета — королевою Норвегії.
Анастасія — королевою Угорщини.
Через династичні шлюби Київ був пов'язаний зі Скандинавією, Францією, Угорщиною та іншими державами.
А історія Гіти додає до цього ланцюга ще одну надзвичайну ланку — Англію.
І тому ця історія не зовсім про королів
Вона — про людей, які опинялися перед вибором.
Про тих, хто програвав битви, але не програвав пам'ять.
Про дітей переможених королів, які шукали безпеки далеко від батьківщини.
Про жінок, які ставали королевами в чужих країнах.
Про Київ, який тисячу років тому був одним із центрів європейського світу.
Про те, як одна війна в Англії могла змінити долю дівчини, яка через роки опинилася на берегах Дніпра.
І, зрештою, про те, наскільки дивно історія вміє з'єднувати людей.
1066 рік.
Гарольд Годвінсон гине під Гастінгсом.
Його донька Гіта залишає Англію.
На іншому кінці Європи донька Ярослава Мудрого Єлизавета стає королевою Норвегії.
Гаральд Суворий гине того самого року, коли гине Гарольд Англійський.
А десь у наступному поколінні англійська принцеса, за традиційною реконструкцією, стає дружиною Володимира Мономаха.
Їхній син Мстислав стане великим князем Київським.
А його нащадки продовжать історію династії Русі.
Історія має довгу пам'ять
Ми любимо говорити, що народи мають «коріння».
Але коріння — це не міфічна кров, яка робить один народ кращим за інший.
Коріння — це пам'ять.
Це імена.
Шлюби.
Міста.
Книги.
Храми.
Війни.
Мандри.
І люди, які в найтемніші моменти не дозволили історії обірватися.
Гіта Уессекська — одна з таких постатей.
Єлизавета Київська — інша.
Ярослав Мудрий, Анна Київська, Володимир Мономах, Мстислав Великий — ланки одного величезного європейського історичного простору.
І коли сьогодні ми бачимо британський прапор поруч з українським, варто пам'ятати:
між Україною та Англією існують не лише сучасні дипломатичні відносини.
Між ними є століття історії.
Іноді ця історія проходить через королівські шлюби.
Іноді — через вигнання.
Іноді — через війну.
А іноді — через сміливість людини простягнути руку тому, хто опинився в біді.
Тому історію треба знати.
Не для того, щоб вигадувати минуле.
А для того, щоб краще розуміти, хто ми є сьогодні.
Бо Київ не прокинувся європейським у XXI столітті.
Він був частиною європейської історії задовго до того, як сучасна Європа сформувалася у тому вигляді, який ми знаємо.
І, можливо, саме тому сьогодні так природно звучать слова:
Україна була, є і буде частиною Європи.
Історія це пам'ятає.
Тепер наша черга її пам'ятати.