Іван Мазепа — гетьман-будівничий: як за його кошти постала архітектурна Україна бароко
Коли ми говоримо про Івана Мазепу, найчастіше згадуємо політика, гетьмана Війська Запорозького, союзника Карла XII та трагічну Полтавську битву 1709 року. Проте існує інший Мазепа — будівничий, меценат і покровитель освіти та мистецтва, людина, яка залишила після себе не лише політичну спадщину, а й десятки храмів, монастирських споруд, дзвіниць, оборонних мурів та освітніх будівель.
І саме ця сторона його діяльності дозволяє по-новому подивитися на постать гетьмана.
Наприкінці XVII — на початку XVIII століття українські землі переживали період потужного культурного та архітектурного піднесення. Саме тоді формується стиль, який сьогодні називають українським, або козацьким, бароко. Іван Мазепа був одним із головних покровителів цього процесу.
Його ім'я пов'язане з перебудовою та спорудженням храмів у Києві, Чернігові, Батурині, Переяславі, Глухові, Полтаві, Ніжині, Пустинно-Миколаївському та інших монастирях і містах.
Мазепа як меценат
Меценатство для гетьмана не було просто способом продемонструвати багатство.
У тогочасному суспільстві будівництво храму вважалося справою, яка мала значення і для земного життя, і для духовної пам'яті. Заможний козацький старшинський рід міг заснувати церкву, монастир або школу, підтримати іконописців, майстрів, друкарів.
Мазепа вийшов на зовсім інший масштаб.
За роки його гетьманування значні кошти спрямовувалися на перебудову давніх київських святинь та спорудження нових храмів. На багатьох пам'ятках з'являлися його герби, дари та написи, завдяки чому сучасники добре знали, хто був їхнім доброчинцем.
Саме тому дослідники говорять про «мазепинське бароко» — архітектурну добу, тісно пов'язану з меценатською діяльністю гетьмана.
Києво-Печерська лавра — один із головних проектів
Особливе місце в будівничій діяльності Мазепи посідає Києво-Печерська лавра.
У 1690 році коштом гетьмана було відновлено після пожежі Успенський собор. До лаври він робив щедрі пожертви, передавав церковне начиння та інші коштовності.
За Мазепи тут з'явилася і церква Всіх Святих над Економічною брамою, споруджена у 1696–1698 роках.
Великим проектом стало спорудження потужного кам'яного муру навколо монастиря. Роботи тривали наприкінці XVII — на початку XVIII століття. Мур отримав башти, які стали невід'ємною частиною архітектурного ансамблю Лаври.
Це була не просто декоративна огорожа. Лавра отримувала серйозні укріплення, а її ансамбль набував монументального вигляду.
До мазепинської доби належить і низка інших перебудов та споруд на території монастиря.
Київ — місто Мазепиного бароко
Мазепа не обмежувався Києво-Печерською лаврою.
Він підтримував будівництво та перебудову храмів у різних київських монастирях.
Важливі роботи проводилися у Михайлівському Золотоверхому монастирі, Софійському монастирі, Пустинно-Миколаївському монастирі.
Наприкінці XVII — на початку XVIII століття змінювався і вигляд Софійського монастиря. За підтримки Мазепи споруджувалися нові монастирські будівлі та укріплення, зокрема знаменита дзвіниця Софійського собору.
Саме завдяки масштабному будівництву Київ поступово набував того вигляду, який сьогодні асоціюється з українським бароко.
І тут виникає важлива деталь.
Мазепине будівництво було не лише церковним.
Гетьман чудово розумів, що без освіти та науки держава не матиме майбутнього.
Гетьман і освіта
Одним із найважливіших напрямів його меценатства була освіта.
Мазепа підтримував Києво-Могилянську академію, яка була одним із головних інтелектуальних центрів тогочасної України.
У 1703 році було споруджено новий кам'яний корпус академії — знаменитий Мазепин корпус.
Це надзвичайно важливий факт.
Гетьман витрачав гроші не тільки на храми, а й на місце, де навчалася майбутня українська інтелектуальна еліта.
Він підтримував також Чернігівський колегіум, будівництво якого розгорталося на початку XVIII століття.
Отже, його меценатська діяльність охоплювала одразу кілька сфер: релігію, освіту, книгодрукування, мистецтво та архітектуру.
Чернігів — ще один великий центр мазепинської доби
Якщо Київ був духовним центром, то Чернігів став одним із найяскравіших осередків архітектурного розвитку Лівобережної України.
Тут із діяльністю Мазепи пов'язують роботи у Троїцько-Іллінському монастирі, Борисо-Глібському соборі та інших храмах.
Особливо вражає Троїцький собор Троїцько-Іллінського монастиря, будівництво якого завершувалося в мазепинську добу.
Важливим освітнім центром став Чернігівський колегіум.
Таким чином, кошти гетьмана сприяли формуванню в Чернігові цілого культурного середовища.
Батурин — столиця, яку хотіли зробити європейською
Не можна оминути Батурин — гетьманську столицю.
Саме тут Мазепа прагнув створити представницький політичний і культурний центр Гетьманщини.
У Батурині та його околицях споруджувалися й перебудовувалися храми. Серед них — церкви Святої Трійці, Святого Миколая, Покрови Богородиці, Воскресенська церква та інші святині.
Батурин часів Мазепи був не просто адміністративним центром.
Це мав бути столичний ансамбль європейського типу, який демонстрував би політичну вагу Гетьманщини.
На жаль, ця програма була перервана трагічно.
1708 рік: Батуринська трагедія
У листопаді 1708 року московське військо під командуванням Олександра Меншикова захопило Батурин.
Місто було спустошене, значна частина населення загинула.
Ця подія стала одним із найтрагічніших епізодів української історії початку XVIII століття.
Мазепина столиця, яку гетьман роками розбудовував, була фактично знищена.
Саме тому частина пам'яток, пов'язаних із Батурином, не дійшла до наших днів.
Географія меценатства вражає
Якщо поглянути на перелік споруд, пов'язаних із фінансовою підтримкою Мазепи, стає зрозуміло: йдеться не про кілька окремих храмів.
Це була масштабна географічна програма.
Київ.
Чернігів.
Батурин.
Переяслав.
Глухів.
Полтава.
Ніжин.
Любеч.
Лубни.
Домниця.
Густиня.
Макошине.
Бахмач.
Біла Церква.
І десятки інших міст, сіл та монастирів.
Серед пам'яток, які пов'язують із мазепинським меценатством, згадують Вознесенський собор у Переяславі, Богоявленський собор, Микільський собор, споруди Густинського та Мгарського монастирів, Хрестовоздвиженський собор Полтавського монастиря, храм у Дігтярівці та багато інших.
Однак тут необхідна важлива історична поправка: не всі ці об'єкти були повністю збудовані особисто коштом Мазепи. В одних випадках він був головним жертводавцем, в інших — фінансував окремий етап будівництва, реконструкцію, оздоблення або дарував коштовності. Частина храмів мала інших фундаторів.
Тому коректніше говорити не про «48 храмів, особисто збудованих Мазепою», а про широке коло сакральних та освітніх споруд, які він фінансово підтримував або перебудовував.
Чому Мазепа витрачав такі величезні кошти?
Це питання особливо цікаве.
Іван Мазепа був надзвичайно заможною людиною. Його статки дозволяли здійснювати масштабне меценатство.
Але пояснювати його будівничу діяльність лише бажанням прославитися було б спрощенням.
Мазепа жив у час, коли архітектура була одним із головних способів демонстрації сили держави.
Монументальний собор показував багатство та культурний рівень суспільства.
Школа — його освіченість.
Монастир — духовну традицію.
Фортеця — здатність захищати власну землю.
І все це разом створювало образ самодостатньої козацької держави.
Мазепа чудово розумів символічну силу архітектури.
Мазепа і українське бароко
Саме за його правління українське бароко пережило один із найяскравіших періодів.
Характерні для цього стилю багатоярусні композиції, пишні фасади, декоративні фронтони, складні бані та багатий орнамент поєднували європейські барокові тенденції з місцевими традиціями.
Тому «мазепинське бароко» — це не просто набір красивих храмів.
Це матеріальний прояв культурного піднесення Гетьманщини.
Мазепа фінансував не лише стіни.
Разом із будівлями розвивалися іконопис, гравюра, книгодрукування, ювелірне мистецтво.
До храмів передавалися дорогоцінні літургійні предмети, ікони, книги, тканини.
Особливого значення набули герби та посвятні написи Мазепи.
Фактично гетьман створював навколо себе цілу культурну програму.
Іронія історії
І тут історія робить неймовірний поворот.
Людина, яка десятиліттями вкладала величезні кошти у православні святині, після переходу на бік шведського короля Карла XII у 1708 році була піддана анафемі Російською православною церквою.
Образ Мазепи протягом століть формувався під сильним впливом російської імперської історіографії.
Його зображували як зрадника, «проклятого» гетьмана та ворога православ'я.
Але виникає очевидний парадокс:
людина, яка витрачала величезні кошти на православні храми, монастирі та освітні заклади, стала в офіційній імперській традиції символом зради православної держави.
Ця суперечність особливо виразна, якщо просто пройтися Києвом і подивитися на архітектурну спадщину кінця XVII — початку XVIII століття.
Ім'я Мазепи можна побачити не лише в історичних книгах.
Воно буквально «вмуроване» в українську архітектуру.
Що залишилося після Мазепи?
Політичний проект Мазепи зазнав поразки.
Батурин був знищений.
Гетьманщина поступово втрачала свою автономію.
Сам Мазепа помер у вигнанні 1709 року.
Але камінь виявився довговічнішим за політичні рішення.
Собори, дзвіниці, монастирські мури та академічні корпуси пережили свого фундатора на століття.
Вони пережили імперію.
Пережили революції.
Пережили війни.
Пережили радянську владу.
І багато з них стоять досі.
Мазепа, якого повертає архітектура
Сьогодні українці мають можливість дивитися на Івана Мазепу вже не тільки крізь призму подій 1708–1709 років.
Його можна оцінювати як політичного діяча, дипломата, військового керівника — і водночас як одного з найбільших меценатів в українській історії.
Його внесок у розвиток архітектури та освіти був настільки масштабним, що без згадки про Мазепу неможливо повноцінно розповісти історію українського бароко.
Можна по-різному оцінювати його політичні рішення.
Можна сперечатися про союз зі Швецією.
Можна дискутувати про його стосунки з Московською державою.
Але перед кам'яними соборами, дзвіницями, монастирськими мурами та академічними будівлями залишається простий факт:
Мазепа вклав величезні ресурси у створення культурної спадщини, яка пережила його самого на понад три століття.
І, можливо, це одна з найкращих відповідей на питання, ким він був.
Не лише гетьманом.
Не лише політиком.
Не лише персонажем імперських легенд.
А людиною, чиє бачення України досі можна побачити в камені.