Іван Франко: людина, яка випередила свій час
«Лупайте сю скалу!» — ці слова давно стали символом незламності українського духу. Але за ними стояла людина, життя якої було не менш драматичним, ніж сюжети її творів. Іван Франко — письменник, поет, науковець, журналіст, перекладач, громадський діяч, мислитель і один із творців модерної української нації. Його життя було сповнене боротьби, творчості, випробувань і неймовірної працьовитості.
Письменник із сотнею імен
Мало хто знає, що Іван Франко був справжнім рекордсменом за кількістю літературних псевдонімів. За різними підрахунками, він використовував майже 100 псевдонімів і криптонімів. Серед них — Джеджалик, Брут Хома, Мирон, Живий, Кремінь, Марко та багато інших. Це дозволяло йому друкуватися в різних виданнях, уникати цензури та вести одночасно кілька творчих і публіцистичних проєктів.
Львів — місто, яке стало його долею
Якщо Тараса Шевченка називають душею України, то Івана Франка часто називають душею Львова. Саме тут він прожив близько сорока років із шістдесяти, відведених йому долею.
Львів став для нього місцем навчання, творчості, громадської діяльності, сімейного життя і, водночас, важких випробувань. Тут він писав свої найвідоміші твори, редагував газети, працював у бібліотеках, зустрічався з однодумцями, а також пережив арешти та переслідування австро-угорської влади.
Недарма Франко присвячував місту свої поезії, а про себе залишив пророчі слова:
«І підеш ти в мандрівку століть з мого духа печаттю».
Сьогодні Львів важко уявити без університету, театру, вулиці та пам'ятника, що носять його ім'я.
Людина, яка думала про Україну без кордонів
Наприкінці XIX століття українські землі були розділені між двома імперіями — Австро-Угорською та Російською. У той час більшість людей мислила регіональними категоріями: галичани, буковинці, наддніпрянці.
Саме Франко одним із перших сформулював ідею єдиної української нації:
«Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів».
Ці слова, сказані понад сто років тому, й сьогодні звучать напрочуд сучасно.
Перший професійний український письменник
У другій половині XIX століття літературою здебільшого займалися священники, вчителі або чиновники. Франко став одним із перших українських письменників, хто наважився жити виключно з літературної праці.
Він не мав державної посади, університетської кафедри чи високих нагород. Його головним капіталом були талант, знання та неймовірна працездатність. За життя Франко створив понад шістсот творів, написав тисячі наукових, літературознавчих, фольклорних і публіцистичних праць. Загалом його творча спадщина налічує понад шість тисяч публікацій.
Він знав близько чотирнадцяти мов, перекладав Гомера, Данте, Шекспіра, Гете, Байрона, Гейне, Сервантеса та багатьох інших класиків світової літератури.
Три арешти за любов до свободи
Політичні погляди Франка неодноразово ставали причиною переслідувань.
Заарештовували його тричі. Перший арешт тривав майже одинадцять місяців. Молодого письменника утримували разом із кримінальними злочинцями, що стало для нього тяжким моральним випробуванням.
Після другого арешту у 1880 році він опинився майже без засобів до існування. Оселившись у дешевому готелі, Франко за один тиждень написав повість «На дні» — без жодного виправлення. Отримані кошти відправив до Львова, а сам залишився майже без копійки. Кілька днів жив лише на три центи, випадково знайдені на березі Прута. Коли гроші закінчилися, письменник знесилів настільки, що втратив свідомість. Врятував його літній служитель готелю.
Скромність у всьому
Попри світову славу, Франко залишався надзвичайно невибагливою людиною.
Його сніданок складався з кави та булки, а на обід він часто їв легкий суп із грибами, кропивою, квасом або квашеними овочами.
Письменник не курив, алкоголь вживав дуже рідко, дозволяючи собі лише келих далматинського вина «Злата Ріца».
Улюбленим кольором одягу був сірий. Майже завжди носив вишивану сорочку, прості незашнуровані черевики, а для урочистих подій одягав чорний фрак.
Будинок своєї мрії
У 1900 році Франко здійснив давню мрію — придбав ділянку землі у львівській Софіївці на тодішній вулиці Вінцента Понінського. Будівництво власного будинку стало можливим завдяки підтримці друзів і соратників, серед яких був і видатний історик Михайло Грушевський.
Саме ця вілла стала останнім прихистком письменника. Сьогодні тут працює Літературно-меморіальний музей Івана Франка — місце, де збережено його особисті речі, бібліотеку, рукописи та атмосферу життя великого Каменяра.
Львівські прогулянки письменника
Франко чудово знав Львів. Він любив прогулюватися центральними вулицями, відвідував антикварні крамниці на теперішній вулиці Князя Романа разом із Василем Стефаником та Лесем Мартовичем.
Не менш цікавими були його походи на львівські базари. Тут письменник уважно спостерігав за людьми, прислухався до розмов, запам'ятовував характери й образи. Саме так народжувалися герої його майбутніх творів.
Людина, яка любила природу
Попри шалений темп роботи, Франко завжди знаходив час для відпочинку.
Він був пристрасним рибалкою. Найбільше любив ловити рибу сітками, які власноруч плетив. Не меншою пристрастю було збирання грибів, що часто поєднувалося з тривалими пішими мандрівками Карпатами.
Цікаво, що письменник довгі роки мріяв придбати велосипед — тоді новинку технічного прогресу, однак так і не здійснив цієї мрії.
Натомість полювання Франко не любив, вважаючи безглуздим убивати тварин заради розваги.
Номінант на Нобелівську премію
Одним із найцікавіших фактів із біографії Франка є те, що у 1915 році його кандидатуру було висунуто на здобуття Нобелівської премії з літератури. На жаль, через тяжку хворобу і смерть письменника у травні 1916 року ця ініціатива не була завершена, адже Нобелівську премію не присуджують посмертно.
Спадщина, що живе століттями
Івана Франка недаремно називають Великим Каменярем. Він не лише створив безсмертні літературні твори, а й заклав підвалини української політичної думки, науки, журналістики та національної свідомості.
Минуло понад століття від дня його смерті, але його слова про свободу, працю, людську гідність і єдність українців залишаються напрочуд актуальними.
Франко був не просто письменником. Він був людиною, яка навчила українців думати масштабно, вірити у власні сили та будувати майбутнє незалежної України. Саме тому його постать і сьогодні залишається символом мудрості, незламності та безмежної любові до свого народу.