Данило Апостол — гетьман, який двічі втрачав усе, але двічі повертався. Останній шанс для козацької держави
Історія України знає чимало видатних гетьманів. Одні увійшли до неї як блискучі полководці, інші — як талановиті державники чи дипломати. Але серед них є постать, чия доля вражає особливо.
Він двічі втрачав владу.
Двічі повертався.
Пережив кількох гетьманів, змінив не одного царя, пройшов десятки воєн і лише у 73 роки отримав булаву.
Його звали Данило Апостол.
Воїн, який народився для битв
Майбутній гетьман народився приблизно 1654 року у Великих Сорочинцях на Полтавщині — селі, яке через століття прославить інший українець світового масштабу — Микола Гоголь.
Рід Апостолів мав молдавське походження. Його предки переселилися до України ще у XVII столітті й швидко стали частиною козацької еліти. Сам Данило змалку виховувався у традиціях військової служби, адже в ті часи життя на українському прикордонні означало постійну боротьбу.
Україна тоді перебувала між двома могутніми світами — Османською імперією та Московським царством. Майже щороку кримські татари здійснювали спустошливі набіги, забираючи тисячі людей у рабство. Саме тому військовий талант був не просто чеснотою — він був питанням виживання.
Полковник у 28 років
У 1683 році Данила Апостола обирають миргородським полковником. Для такого віку це була величезна довіра.
Проте Гетьманщина була державою, де політика нерідко була небезпечнішою за поле бою.
Після усунення гетьмана Івана Самойловича Апостол, який підтримував свого зверхника, також позбувається посади.
Для більшості це означало б кінець кар'єри.
Для Данила Апостола це стало лише першою поразкою.
Минуло лише кілька років — і він знову повернувся на полковницький уряд.
Козак, якого боялися вороги
Наприкінці XVII століття Данило Апостол став одним із найавторитетніших командирів козацького війська.
У 1695–1696 роках він бере участь в Азовських походах Петра І, які відкрили Московській державі шлях до Азовського моря. Саме тоді козацькі полки відіграли одну з ключових ролей у здобутті турецької фортеці Азов.
У 1696 році Апостол розгромив війська кримського хана та Петрика — козацького ватажка, який, спираючись на підтримку Кримського ханства, прагнув стати новим гетьманом.
Згодом він воював під стінами турецьких фортець Кизи-Кермен, Очакова, брав участь у Кримських походах та численних операціях проти Османської імперії.
Сучасники називали Данила Апостола одним із найкращих воєначальників свого часу. Він неодноразово очолював десятки тисяч козаків і користувався беззаперечним авторитетом серед війська.
Найважчий вибір
1708 рік став переломним для всієї української історії.
Гетьман Іван Мазепа переходить на бік шведського короля Карла XII, сподіваючись вирвати Україну з-під влади Москви.
Разом із ним переходить і частина старшини.
Серед них — Данило Апостол.
Проте вже незабаром він повертається до табору Петра І.
Чому?
Однозначної відповіді історики не мають і сьогодні.
Одні вважають, що досвідчений полководець швидко зрозумів безнадійність шведської кампанії після втрати Батурина та чисельної переваги російської армії.
Інші припускають, що він прагнув урятувати Миргородський полк і бодай частково захистити українські землі від жорстокої помсти царя.
Після поразки шведсько-українського війська під Полтавою у 1709 році репресії проти прихильників Мазепи були надзвичайно жорстокими. Багато старшин втратили майно, посади або життя.
Апостолу вдалося пережити цю бурю.
Булава у 73 роки
Минуло майже два десятиліття.
У 1722 році Петро І фактично обмежив автономію Гетьманщини, створивши Малоросійську колегію, яка перебрала значну частину влади.
Після смерті Петра політична ситуація змінилася.
У 1727 році російський уряд дозволив провести вибори нового гетьмана.
Ним став 73-річний Данило Апостол.
Навіть за мірками XVIII століття це був дуже поважний вік.
Він отримав булаву не в час піднесення, а тоді, коли козацька держава вже поступово втрачала свою самостійність.
Остання спроба врятувати автономію
Перед Апостолом стояло майже неможливе завдання.
Петербург дедалі сильніше підпорядковував собі українські землі.
Попри численні обмеження він розпочав масштабні реформи.
Було проведено Генеральне слідство про маєтності — одну з найбільших ревізій земельних володінь, яка допомогла повернути до державного фонду чимало незаконно привласнених земель.
Було впорядковано державні фінанси, скорочено зловживання старшини, пожвавлено зовнішню торгівлю та частково відновлено діяльність українських органів самоврядування.
Особливу увагу Апостол приділяв судовій реформі. Він прагнув зробити судочинство більш впорядкованим і справедливим, а також захистити традиційне козацьке право.
Водночас імператорський уряд нав'язав йому так звані «Рішительні пункти» — документ, який суттєво обмежував владу гетьмана. Він уже не міг самостійно вести зовнішню політику, призначати найвищих урядовців чи повністю контролювати фінанси.
Фактично Данило Апостол керував державою, маючи зв'язані руки.
Проте навіть у таких умовах він зумів відстояти частину прав Гетьманщини.
Людина, яка не зламалася
За своє життя Данило Апостол пережив падіння Самойловича, драму Мазепи, Полтавську битву, смерть Петра І, придворні перевороти в Петербурзі та поступове згортання української автономії.
Багато його сучасників не витримували політичних бур.
Він вистояв.
І хоча не зміг зупинити імперію, він зумів відтермінувати остаточне знищення козацького самоврядування.
Саме тому багато істориків називають Данила Апостола останнім сильним гетьманом старої Гетьманщини.
Спадщина гетьмана
Данило Апостол помер у 1734 році.
Його поховали у Спасо-Преображенській церкві у Великих Сорочинцях — храмі, який він збудував власним коштом. Ця церква й сьогодні є однією з найвизначніших пам'яток українського козацького бароко.
Після його смерті нового гетьмана вже не обрали. Владу перебрало Правління гетьманського уряду, підконтрольне Петербургу. А через три десятиліття, у 1764 році, Катерина ІІ остаточно скасувала гетьманську владу.
Тому правління Данила Апостола стало останнім періодом, коли українська козацька держава ще мала шанс зберегти хоча б частину своєї автономії.
Минуло майже три століття.
Та історія Данила Апостола залишається напрочуд сучасною.
Вона нагадує, що справжня сила державного діяча полягає не лише у великих перемогах. Вона вимірюється здатністю підніматися після поразок, брати відповідальність у найважчі часи й до останнього служити своїй країні.
Данило Апостол — гетьман, який не здався ні часу, ні ворогам, ні обставинам. І саме тому його ім'я назавжди залишилося в історії України.